«Веселкові барви дитячих фантазій» Конкурс малюнків

       Напередодні вшанування Дня Матері було проведено засідання гуртка «Цікава майстерня». Де,бібліотекар коротко ознайомила дітей з історією свята.

        День Матері відзначається у травні, бо це є місяць Пречистої Діви Марії. У травні, коли природа-мати одягає  землю у пишне, зелене вбрання, люди висловлюють подяку материнській самопожертві і відзначають День Матері. В цього свята давня і цікава історія. Пов'язана вона з долею американки Анни Джервіс.  

      Дівчинка рано втратила найдорожчу у світі  людину - МАМУ. На її клопотання 1914 року Конгрес США встановив  новедержавне свято - День Матері. 

    1929-го року з ініціативи Союзу українок  започатковано цей  урочистий день на Галичині. Відтоді у другу неділю травня День Матері відзначається дуже широко. 

   Це   свято відрізняється  від Міжнародного жіночого дня 8 Березня, коли привітання приймають усі представниці жіночої статі, незалежно від того, чи є вони мамами.

  Учасники гуртка своїми силами намалювали малюнки до Дня матері і подарували їх для бібліотеки.А, бібліотекарем для матерів були подаровані грамоти з привітанням .

Бібліотекарка читальної зали дитячої бібліотеки   Марія Леспух

«Величаємо тебе, мамо!» Година поезії

                                               

«Величаємо тебе, мамо!» 

Таких, як ти, немає більше в світі,

Ти лиш одна, матусенько, така,

Завжди весела , щира і привітна,

Красива, людна, молода й струнка.

Так залишайся, мила, ось такою,

Нехай роки кудись собі біжать,

Ти не залеж від них, будь молодою,

Вмій кожен день щасливо зустрічати!

З Днем матері, любі, ми Вас вітаємо,

Та щиро подякуємо мамам за все,

За ніжність, турботу, кохання безкрає,

За серце велике і золоте.

       Одне з найбільш душевних свят-день матері. Воно вже стоїть на порозі, а це означає, що сьогодні є у нас добрий привід привітати матусь зі святом, висловити їм свою прихильність, вдячність та повагу за недоспані ночі та велике серце.

      Наші любі й милі – ви найкращі у світі. Ви, ніби зорі та сонце, що освітлюють шлях дітей. неньки, для Вас ми просимо в долі міцного  здоров’я, нехай стелиться ніжна, щаслива доріжка, на якій Ви не зустрінете біди, грози, хай лише від радощів з’являються на прекрасних очах сльози. Нехай дні квітнуть яскравим світлом. Нехай щедра українська природа дарує міцне здоров’я на многії літа, а журба обминає дім, щоб Ваші невтомні руки ще довго обіймали нас своїми теплими руками. Бажаємо рідненькі, аби Ваша молодість ще довго квітла. Достатком хай оселя буде повна, нехай скликає онуків та дітей і до ста літ, щоб наші матері зустрічали на порозі гостей.

Низький уклін Вам, рідні матусі!

Здоров’я міцного з роси і води,

Нехай Ваші ніжні і лагідні руки

Тепло і любов нам дарують завжди!

Матусі, бабусі, усі матері!

Живіть довго на цім світі,

І будемо всі ми любов’ю зігріті.

Лагідна, рідненька, добра і проста,

Наша дорогенька, наша золота!

Спасибі матусю, що Ви нас навчили,

Спасибі рідненька, що життя дарували!

Хай серце ще довго в грудях палає,

А руки, мов крила, дітей пригортають.

Здоров’я міцного зичимо щиро,

Ласки від Бога, від дітей – тепла 

На многії  щасливії  літа.

    Поклонимося ненькам за їх ласку, за руки працьовиті, що ніколи спокою не знають, за підтримку.

Мама! Найдорожче слово в світі,

Де б не був ти, що б не робив,

Назавжди  вона твій шлях освітить

Ніжним серцем відданим тобі.

І сняться часто зорі голубі,

І мама на порозі біля хати.

За все, що маю, мамо, дякую тобі!

За все, що маю, і що буду мати!

   Мамо, ненько, матусю! Хай збудеться все, про що ти мрієш, хай   стежка яку ти в житті і нам прокладаєш! В цей урочистий  травневий день ми, твої діти, просимо ще й вибачення за всі наші витівки.

   Нехай твоє життя цвіте рясно, а здоров’я міцне залишається твоїм вірним супутником.

Якщо говорити між нами,

То все починається з мами:

Від мами-літери й слово,

І зроблена разом обнова.

Якщо говорити між нами,

То все починається з мами.

                          Зі святом Вас, милі, ніжні. Живіть довго і щасливо!

Бібліотекар філії М.В.Бронтерюк

Година історії "Ніколи знову"

Ніхто не забутий,

на попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети

 на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять людей,

І живуть матері,

Доти й сини,

що спіткнулись об кулі, живуть…

       Все далі й далі відходять у минуле роки Великої Вітчизняної війни , але ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто, не задумуючись віддав своє життя захищаючи свій отчий край. На світанку 22 червня 1941 року всі по-справжньому збагнули значення чорного слова «війна». Впали перші фашистські бомби на мирні оселі. Чорні крила війни  закрили чисте небо. Котилася війна рідною землею, залишаючи пожарища. Страшною й кривавою була вона, найжорстокішою в усій історії людства. Втягнувши у свій кривавий вир майже всі народи світу, вона принесла на нашу землю нечувані руїни, знищила неоціненні скарби, які людство нагромадило впродовж тисячоліть, дощенту зруйнувала сотні тисяч міст і шкіл і коштувала людству понад п’ятдесят мільйонів жертв-воїнів, жінок, старих і дітей. 

     Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не пролилася кров воїнів, де б не проявився їхня могутність і відвага, адже кожен знав : він-не загарбник, він захисник. Війна залишила за собою жахливі сліди. 1418 днів і ночей йшли відважні воїни дорогами війни не оглядаючись назад. А за плечима залишалися перетворені в руїни  тисячі міст і сіл. Йшли, не шкодуючи себе, щоб перемогти.

     Яку потрібно мати мужність, силу волі й сміливість, щоб закрити своїм тілом ворожу амбразуру, знаючи, що ти врятуєш життя однополчан? Чи вибухнути разом із літаком на фашистських складах, щоб їхні танки, літаки, боєприпаси не досягли нашої території. Чи мати мужність , як юні герої, ще зовсім діти , не видати під жорстокими тортурами гітлерівців інформацію про товаришів, закрити своїми грудьми бійця, шпигувати, добуваючи корисні відомості, рятувати й переховувати поранених, підривати залізниці, розклеювати листівки, не боячись гніву німців. 

       Особливо вражає сила почуттів, мужність солдатських вдів. Хочеться попросити ще раз вибачення за посивіле за одну ніч волосся, за виплакані очі. Якби вітром зірвало вдовині хустки з голів матерів і дружин, закрили б вони небо чорними скорботними птахами. Паморозь лягла на їхні скроні, роки поорали зморшками обличчя, але душі залишилися молодими. І вони свято бережуть у серцях пам'ять про чоловіків, синів і дочок.

   Але є один день, який ніколи не буде стертий із пам'яті нашого народу. Це 9 травня 1945 року – дата, яка проголосила визволення нашої рідної землі від фашистських загарбників і перемогу людства над злом війни. Сьогодні відзначаємо 76 річницю відтоді, коли над Україною знову зійшло сонце миру. За цим коротким і страшним словом-згарища, запеклі бої, зруйновані міста і села, зриті бомбами квітучі сади і поля, сльози матерів і дітей. наша країна втратила у цьому пеклі війни кожного другого свого громадянина….

           Імена всіх полеглих воїнів, які загинули в боротьбі за визволення нашої Батьківщини, навіки занесені в списки «Книга пам'яті». Давайте схилимо голови перед тими, хто   віддав своє життя, відійшовши в безсмертя. Вічна їм слава.

         Рани війни болять у нас всіх. І сьогодні ще лунають постріли і вибухи. Скільки життів покладено в Афганістані, Придністров’ї, Чечні, Югославії…  І хочеться звернутися до людей такими словами:

Убийте війну,

Проклянете війну, люди Землі!

      Що було б, якби нас повернути в ті грізні роки? Я не знаю… Але щиро вірю, що ми зробили б усе щоб зберегти найдорожче-мир, людяність і національну гідність. Але наше покоління і майбутнє теж будуть старатися робити все, щоб ніколи не повторилося жахіття війни минулого сторіччя.

" Диво писанкове" Конкурс малюнка

                                        

      Велико́днє яйце — невід'ємний атрибут святкування Великодня або приходу весни. За давньою традицією до цієї нагоди фарбували або розписували курячі яйця. Однак згодом їм на заміну прийшли декоровані гусячі, страусині, дерев'яні, скляні, пластмасові або навіть шоколадні яйця. У різних країнах світу існують різноманітні техніки декорування великодніх яєць. 

         Великдень – чудове свято, яке однаково подобається як дітям, так і дорослим. Отже і зустріти його треба урочисто та весело. І саме для цього напередодні Великодня в   бібліотеці – філії для дітей  Рахівської  публічної бібліотеки  було проведено Конкурс кращого малюнка    « Диво писанкове ».

      Мета заходу: ознайомлення дітей з історією виникнення Великодніх свят; розвиток  інтересу і виховання  поваги до звичаїв, традицій українського народу.

      Також  була проведена народознавча  бесіда «Історія і традиції святкування Великодня на Закарпатті». Наприкінці заходу учасників було нагороджено грамотами.

"Чорнобиль-рана не загоєна" - година пам'яті

 

      26 квітня 1986  рік.  Цей день в історії українського народу  став знаком  лиха... Аварія на Чорнобильській атомній станції щорічно нагадує нам про те, що люди іще не засвоїли ту могутню енергію, яку самі ж викликали  в житті.

       Гуде екологічний дзвін. Тривогою і болем наповнені його звуки. Боляче за нашу землю, яку поливають смертоносні кислотні дощі, за отруєними хімічними відходами ріки, за загиблий Арал, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси… Тривогою за майбутнє наших дітей і внуків. Гуде і стогне дзвін! І самі гіркі ноти звучать в  його  гудінню голоси Чорнобиля, катастрофи, яка сколихнула весь світ, заставила  здригнутися людство, пам'ять про яке незагоєною раною залишилася в душі народу.    

   Довгі роки мирний атом пре підносили , як верхівку надійної безпеки, екологічної чистоти і технічного оснащення.

      Будівництво і запуск кожного нового блоку атомної електростанції зустрічались  у роки брежнєвських « будівництв минулого століття» оваціями аплодисментів. Безграмотне розміщення ядерно-енергетичних об’єктів  поблизу великих міст, у витоках річок, на елітних чорноземах, поблизу активних тектонічних розломів, ні в кого не викликали найменшого сумніву.

 

     Чорнобильська атомна станція розташована на сході великого регіону, назва якого - Полісся. Енергоблоки станції знаходяться на березі річки Прип’ять яка впадає у Дніпро. В день аварії у тридцяти кілометровій зоні проживало біля 110 тисяч людей, із яких половина атомних енергетиків Прип’яті  і 13 тисяч у районному центрі Чорнобиль.

      Чорнобиль. Невелике, миле, провінційне українське  містечко, яке потопає у зелені,  все у вишневому  і яблуневому цвіті. Літом полюбляти відпочивати тут кияни, і відпочивальники колишнього радянського союзу.

     У дерев’яних  будиночках готували на зиму соління і повидло, збирали гриби, які було достатньо у тутешніх лісах, засмагали на сліпучо чистих берегах Київського моря, ловили рибу.

    І здавалося, що дивовижно гармонійно і нерозривно прижилися тут краса поліської природи і сховані у бетон 4 блоки атомної електростанції, які знаходяться неподалік півночі від Чорнобиля.

    Хто б зміг подумати за день до катастрофи, що нависла над цією квітучою землею ядерна смерть? Що насунеться біда на Україну і Білорусію, яка заставить здригнутися увесь цивілізований світ?

     Ось, що сказав американський бізнесмен А. Хамер: « Я тільки що повернувся із Чорнобиля. Це призвело на мене таке потрясіння, що мені важко розмовляти. Я бачив ціле місто  п’ять тисяч населення – і жодної людини. Все спустошено… я б хотів, щоб кожна людина побувала тут, щоб побачила те, що я побачив. Тоді ніхто б не говорив про ядерну зброю. Тоді би всі взнали, що це самогубство цілого світу, і зрозуміли б , що ми повинні знищити ядерну зброю».

     Для всіх причетних до трагедії  Чорнобиля, час розділився на дві частини: до 26  квітня 1986 року і після.

     Із розповіді очевидиці  Анелії  Перковської «Це дуже нагадало війну. І в на до цих пір залишилося роздвоєння : до війни і після війни».

        І як грім серед ясного неба звалився на нас Чорнобиль, тому що суспільство було за гіпнотизоване  «ядерними» академіками? Чорнобильська трагедія оголила болючі запитання , які давно уже існували в нашому суспільстві, щільно ховалися за пустими гаслами і реченнями в роки адміністративно-командної системи.

        Шість портретів у чорних рамках, шестеро гарних молодих хлопців дивляться на нас зі стіни пожежної частини Чорнобиля, і здається, що їх погляди скорботні, що застигла в них і гіркота, і німе запитання: як могло таке трапитися? В теперішній час нам це здається. А в ту квітневу ніч, у хаосі і тривозі пожежі не було в їхніх поглядах скорботи і вини. Їм було не до цього.      

        Вони працювали, вони спасали атомну станцію, спасали Прип’ять і Чорнобиль, Київ, і всіх нас.

        Хто вони, ці хлопці, які відійшли у безсмертя, подарувавши нам життя? герої Радянського Союзу, лейтенанти : Володимир Правик і Віктор Кібенок, сержанти Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Микола Титанюк, Володимир Тищура.

      А ось, що розповів капітан Микола Акімов, який теж приймав участь у ліквідації аварії: «Не буду брехати: коли дозиметри почали відлік, появився страх. Але тим не менш ніхто із солдатів, які знаходилися на станції, не подав ознак страху, всі виконували це завдання мужньо, з високою професійною майстерністю. Боягузів серед нас не було».

      Евакуація… це правда , що проведена вона була організовано і чітко. Це правда,  що мужність і стійкість проявила більшість евакуйованих? Все це так.

     Потрібні були сутки , щоб прийняти само собою рішення про евакуацію із Прип’яті. Евакуація Чорнобиля і сіл району була відтягнута іще більше на довгий строк – 8 днів. До 2 травня ніхто із вищого керівництва не був на місці аварії. Чому ж люди, які були при владі, з великими привілеями , і ще більшою моральною відповідальністю, звикли у ювілейні дні бути на виду, - чому ж вони не змогли розділити зі своїм народом його горе і біду, чому для них декілька кілометрів які відділяють Київ від Чорнобиля? Звідки така моральна черствість по відношенню до своїх земляків?»

     Прип’ятські лікарі, керівники медичної санітарної частини, знали про важку радіаційну обстановку, але не вимовили жодного слова, вичікували вказівок  зверху. Вони боялися втратити свою вигідну посаду «заглушили в їх душах вірність клятві Гіппократа - клятві, яка для лікарів є моральним законом».

      А в той же час люди з різних куточків країн світу, для яких мірило вчинків є суспільна мораль, совість, поспішали простягнути руку допомоги.    28 червня 1986 року в Бориспільському аеропорті під Києвом приземлився  білий «Боїнг – 727» з Армандом Хаммером. Тим самим американським бізнесменом, який в роки революції і нової економічної політики допомагав розвиватися молодій Радянській республіці, який зустрічався з Леніним, і до цих пір залишається товаришем нашої країни. Разом з Хаммером прилетів Роберт Гейл, відомий американський спеціаліст в галузі пересадки кісткового мозку, професор Каліфорнійського університету, керівник клініки Секретар Міжнародної організації з пересадки кісткового мозку.

    В інтерв’ю з професором Гейлом прозвучало запитання; « Яким почуттям ви керувалися, коли вирішили поїхати у радянський Союз?» На що була дана відповідь «Перш за все я лікар, я знаю можливості наслідків такої аварії. Тому, я вирішив запропонувати свою допомогу. Мене , як представника медичної професії, політичні розбіжності не стосуються. Наш обов’язок –рятувати людей, допомагати їм». Що це , як не як урок милосердя, професійна гідність?

       В ті дні, коли продовжувались роботи по ліквідації наслідків аварії, коли тисячі людей не жаліючи свого здоров’я, ні сил, з’явилося антигуманне зловісне розпорядження Третього головного управління Міністерства охорони здоров’я СРСР від 27 червня 1986 року, уривки якого наводить у статті «В зоні  особливого жорстокого обману» народний депутат СРСР  А.Ярошинська:

«…4. Засекретити відомості про аварію…,

      8.  Засекретити відомості про результати лікування…,

      9. Засекретити відомості про ступінь радіоактивного враження персоналу    Який брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Начальник третього головного управління Міністерства здоров’я СРСР Шульженко».

     А високі посадовці з перших днів після аварії брехали суспільству, занижували ступінь радіації біля станції, сумарний викид радіонуклідів з реактора був незначний, а на справді із гирла реактора було викинуто біля 1020 тон пального. На прес-конференції у Москві високі чиновники занизили.

      Рівень радіації у районі  аварійного блоку на 6 порядків, тобто  у мільйон (!) разів.      Наслідки цієї брехні – знайшли своє відображення    аварії у прилеглих районах України і Білорусії, мешканці яких залишилися в зоні протягом 4 років піддавалися і все ще піддаються смертельній небезпеці.

        Виступаючи на другому з’їзді народних депутатів СРСР Ю.Щербак показав присутнім в залі засідань і мільйонам телеглядачів фотографії   лошака-мутанта з вісьма ногами-страшного «урода» Чорнобильської аварії у Житомирській області.
     Ось ціна нехлюйства, чиновників, їх моральної нечистоплотності!

 Ми довічно будемо вдячні усім тим, хто, ризикуючи свої здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю. Про Чорну-біль написано чимало статей, віршів, п'єс, окремих книг, проведено радіо і телепередач, які висвітлюють всенародне лихо.

                    

   Пропонуємо вашій увазі художню літературу, яка є в нашій бібліотеці про Чорнобильську трагедію:

  Андржеєвський  Анатолій. Чорнобильський пес Аксель /Анатолій Андржеєвський. - К. : Гамазин, 2019. - 92 с.

   Вірина Л.  Тієї вогняної ночі : Чорнобильська оповідь/Лідія Вірина. – К.:Видавництво ЦК ЛКСМУ, 1989. – 192 с.:іл.

  Гуцало Є. Діти Чорнобиля  /Євген Гуцало. – К.:Соняшник, 1995. – 104 с.

      Даєн Л.  Чорнобиль – трава гірка [Текст] : Документальна повість/Леонід Даєн. – К. : Веселка, 1988. – 176 с., іл.

    Щербак Ю.   Чернобиль:Документальна повість /Юрий Щербак. – К . : Дніпро, 1989. – 223  с.

                      

підготувала Бронтерюк М.В.

Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи (огляд книги)

         Чорнобиль як місто, як атомна електростанція, як Зона відчуження, як трагедія і як символ. Ця книжка виникла, щоб пояснити катастрофу людям, які народилися після неї. Аби «Чорнобиль» був не просто словом, за яким упізнають Україну, а усвідомленим історичним досвідом. Він тут показаний в кількох вимірах: технічному, емоційному, природничому, політичному. 

      Оформлення книги допомагає, з одного боку, зануритися в ту епоху, її атмосферу й безпосередньо в події, що трапилися у квітні 1986 року, з іншого - краще зрозуміти, як відбуваються ядерні реакції, як працюють ті чи інші задіяні пристрої, як влаштовані процеси на електростанції, яку техніку використовували під час ліквідації трагедії тощо.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ:

         Тієї п’ятниці, 25 квітня, було тепло і сонячно. Легенький вітер гойдав  голівки квітів на клумбах і молоде листя на деревах. Діти йшли хто в садок, хто до школи, хто до профтехучилища. Батьки  поспішали на роботу. Бабусі планували сходити в магазин, обмінятися новинами в черзі  або на лавочці перед під’їздом. Дідусі продумували чергові ходи в боях на вуличних шахівницях. Коти вилизували бляшанки з-під кільки чи шкірочки ліверної ковбаси. Собаки мали свої звичні собачі справи: ганяли котів, поливали кущики і ліхтарні стовпи, чекали вдома на нестерпно метушливих господарів.

       Субота, 26 квітня. Із ранковим раєм, школою (ну, було шестиденне навчання), прибирання осель, планами вибратися на природу, на дачу або в село– весна ж, чудова погода, роботи коло землі повно. Звичайна  собі субота. Тільки, кажуть, птахів тоді не було чути. Комахи кудись поділись. І дим, кажуть, над станцією вився. діти з дахів бачили.

          Потім - вертоліт  у небі. Цікаво, з чого б то? Перестали їздити автобуси  й електрички.  Таки димить станція. Може листя старе спалюють? Тоді часто влаштовували суботники: працювали гуртом на користь держави, безоплатно і без можливості відмовитися.

             А потім люди у респіраторах і з дозиметрами  наче  вишукували  щось у траві. Поливальні машини розповзлися містом. БТР прокотився вулицею. Міліцейські патрулі всюди, та ніхто нічого не пояснює. Радіо мовчить. Обірвався міжміський телефонний зв'язок . Карети «швидкої» гасають туди-сюди. Біля лікарні натовп.

            Що сталося? аварія на станції? Як бути далі? На всі запитання одна відповідь: «Ідіть додому».  І майже  пошепки: «Позачиняйте квартирки».

             У країні під назвою Союз Радянських  Соціалістичних Республік люди літали  в космос, за три роки виконували п’ятирічні плани, мали передову медицину, будували найкрасивіші міста і найбезпечніші атомні електростанції ( чи принаймі їх змушували так думати). Вірили в силу науки і в те, що вони-вінець природи. І що немає нічого страшнішого за війну. Привчили себе до думки, що держава, якій вони віддають стільки часу й сил, неодмінно про них подбає. Хоч якось. Тому, коли 27 квітня прип'ятчан зірвали з рідного міста й вивозили кудиінде з валізками найнеобхідніших речей або й тільки з термосом чаю та пакунком канапок у руках, вони вірили, що це не надовго. Залишали котоиків і собак, нечутних птахів і метеликів. Сідали в автобус звичайними собюі людьми, а  виходили чорнобильцями. Свідками катастрофи, про яку спершу не можна було говорити і якій згодом присвоїли сьомий, найвищи й рівень складності за Міжнародною шкалою ядерних подій.

     Відгук користувачки  дитячої бібліотеки про прочитану книгу:

      Про Чорнобиль я чула від своїх батьків і під  час відзначення трагедії щорічно нашою школою. Але, коли мені потрапила до рук книга  Міхаліцина К. Реактори не вибухають, то я довідалася більше про трагедію минулого століття, 26 квітня 1986 року. Уявляла собі події того дня і  в уяві помандрувала до Чорнобиля, щоб розділити їх біль... Довідалася про тварин-мешканців , які повернулися у зону відчудження яких вполювала фото-пастка. Рекомендую всім друзям і користувачам дитячої бібліотеки прочитати  Коротку історію  Чорнобильської катастрофи.

Учениця 6-А класу Рахівської ЗЗСО №1 Александрова Ольга