Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи (огляд книги)

         Чорнобиль як місто, як атомна електростанція, як Зона відчуження, як трагедія і як символ. Ця книжка виникла, щоб пояснити катастрофу людям, які народилися після неї. Аби «Чорнобиль» був не просто словом, за яким упізнають Україну, а усвідомленим історичним досвідом. Він тут показаний в кількох вимірах: технічному, емоційному, природничому, політичному. 

      Оформлення книги допомагає, з одного боку, зануритися в ту епоху, її атмосферу й безпосередньо в події, що трапилися у квітні 1986 року, з іншого - краще зрозуміти, як відбуваються ядерні реакції, як працюють ті чи інші задіяні пристрої, як влаштовані процеси на електростанції, яку техніку використовували під час ліквідації трагедії тощо.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ:

         Тієї п’ятниці, 25 квітня, було тепло і сонячно. Легенький вітер гойдав  голівки квітів на клумбах і молоде листя на деревах. Діти йшли хто в садок, хто до школи, хто до профтехучилища. Батьки  поспішали на роботу. Бабусі планували сходити в магазин, обмінятися новинами в черзі  або на лавочці перед під’їздом. Дідусі продумували чергові ходи в боях на вуличних шахівницях. Коти вилизували бляшанки з-під кільки чи шкірочки ліверної ковбаси. Собаки мали свої звичні собачі справи: ганяли котів, поливали кущики і ліхтарні стовпи, чекали вдома на нестерпно метушливих господарів.

       Субота, 26 квітня. Із ранковим раєм, школою (ну, було шестиденне навчання), прибирання осель, планами вибратися на природу, на дачу або в село– весна ж, чудова погода, роботи коло землі повно. Звичайна  собі субота. Тільки, кажуть, птахів тоді не було чути. Комахи кудись поділись. І дим, кажуть, над станцією вився. діти з дахів бачили.

          Потім - вертоліт  у небі. Цікаво, з чого б то? Перестали їздити автобуси  й електрички.  Таки димить станція. Може листя старе спалюють? Тоді часто влаштовували суботники: працювали гуртом на користь держави, безоплатно і без можливості відмовитися.

             А потім люди у респіраторах і з дозиметрами  наче  вишукували  щось у траві. Поливальні машини розповзлися містом. БТР прокотився вулицею. Міліцейські патрулі всюди, та ніхто нічого не пояснює. Радіо мовчить. Обірвався міжміський телефонний зв'язок . Карети «швидкої» гасають туди-сюди. Біля лікарні натовп.

            Що сталося? аварія на станції? Як бути далі? На всі запитання одна відповідь: «Ідіть додому».  І майже  пошепки: «Позачиняйте квартирки».

             У країні під назвою Союз Радянських  Соціалістичних Республік люди літали  в космос, за три роки виконували п’ятирічні плани, мали передову медицину, будували найкрасивіші міста і найбезпечніші атомні електростанції ( чи принаймі їх змушували так думати). Вірили в силу науки і в те, що вони-вінець природи. І що немає нічого страшнішого за війну. Привчили себе до думки, що держава, якій вони віддають стільки часу й сил, неодмінно про них подбає. Хоч якось. Тому, коли 27 квітня прип'ятчан зірвали з рідного міста й вивозили кудиінде з валізками найнеобхідніших речей або й тільки з термосом чаю та пакунком канапок у руках, вони вірили, що це не надовго. Залишали котоиків і собак, нечутних птахів і метеликів. Сідали в автобус звичайними собюі людьми, а  виходили чорнобильцями. Свідками катастрофи, про яку спершу не можна було говорити і якій згодом присвоїли сьомий, найвищи й рівень складності за Міжнародною шкалою ядерних подій.

     Відгук користувачки  дитячої бібліотеки про прочитану книгу:

      Про Чорнобиль я чула від своїх батьків і під  час відзначення трагедії щорічно нашою школою. Але, коли мені потрапила до рук книга  Міхаліцина К. Реактори не вибухають, то я довідалася більше про трагедію минулого століття, 26 квітня 1986 року. Уявляла собі події того дня і  в уяві помандрувала до Чорнобиля, щоб розділити їх біль... Довідалася про тварин-мешканців , які повернулися у зону відчудження яких вполювала фото-пастка. Рекомендую всім друзям і користувачам дитячої бібліотеки прочитати  Коротку історію  Чорнобильської катастрофи.

Учениця 6-А класу Рахівської ЗЗСО №1 Александрова Ольга