Чорнобиль як місто, як атомна електростанція, як Зона відчуження, як трагедія і як символ. Ця книжка виникла, щоб пояснити катастрофу людям, які народилися після неї. Аби «Чорнобиль» був не просто словом, за яким упізнають Україну, а усвідомленим історичним досвідом. Він тут показаний в кількох вимірах: технічному, емоційному, природничому, політичному.
Оформлення книги
допомагає,
з одного боку, зануритися в ту епоху, її атмосферу й безпосередньо в події, що трапилися у квітні 1986 року, з іншого
- краще зрозуміти, як відбуваються ядерні реакції, як працюють ті чи інші задіяні пристрої, як влаштовані процеси на електростанції,
яку техніку використовували під час ліквідації трагедії тощо.
Тієї п’ятниці, 25 квітня, було
тепло і сонячно. Легенький вітер гойдав
голівки квітів на клумбах і молоде листя на деревах. Діти йшли хто в
садок, хто до школи, хто до профтехучилища. Батьки поспішали на роботу. Бабусі планували сходити в магазин, обмінятися новинами в
черзі або на лавочці перед під’їздом.
Дідусі продумували чергові ходи в боях на вуличних шахівницях. Коти вилизували
бляшанки з-під кільки чи шкірочки ліверної ковбаси. Собаки мали свої звичні
собачі справи: ганяли котів, поливали кущики і ліхтарні стовпи, чекали вдома на
нестерпно метушливих господарів.
Субота, 26 квітня. Із ранковим
раєм, школою (ну, було шестиденне навчання), прибирання осель, планами
вибратися на природу, на дачу або в село
А потім люди у респіраторах і з дозиметрами наче вишукували щось у траві. Поливальні машини розповзлися
містом. БТР прокотився вулицею. Міліцейські патрулі всюди, та ніхто нічого не
пояснює. Радіо мовчить. Обірвався міжміський телефонний зв'язок . Карети «швидкої»
гасають туди-сюди. Біля лікарні натовп.
Що сталося? аварія на станції? Як бути далі?
На всі запитання одна відповідь: «Ідіть додому». І майже
пошепки: «Позачиняйте квартирки».
У країні під назвою Союз Радянських Соціалістичних Республік люди літали в космос, за три роки виконували п’ятирічні плани, мали передову медицину, будували найкрасивіші міста і найбезпечніші атомні електростанції ( чи принаймі їх змушували так думати). Вірили в силу науки і в те, що вони-вінець природи. І що немає нічого страшнішого за війну. Привчили себе до думки, що держава, якій вони віддають стільки часу й сил, неодмінно про них подбає. Хоч якось. Тому, коли 27 квітня прип'ятчан зірвали з рідного міста й вивозили кудиінде з валізками найнеобхідніших речей або й тільки з термосом чаю та пакунком канапок у руках, вони вірили, що це не надовго. Залишали котоиків і собак, нечутних птахів і метеликів. Сідали в автобус звичайними собюі людьми, а виходили чорнобильцями. Свідками катастрофи, про яку спершу не можна було говорити і якій згодом присвоїли сьомий, найвищи й рівень складності за Міжнародною шкалою ядерних подій.
Відгук користувачки дитячої бібліотеки про прочитану книгу:
Про Чорнобиль я чула від своїх батьків і під час відзначення трагедії щорічно нашою школою. Але, коли мені потрапила до рук книга Міхаліцина К. Реактори не вибухають, то я довідалася більше про трагедію минулого століття, 26 квітня 1986 року. Уявляла собі події того дня і в уяві помандрувала до Чорнобиля, щоб розділити їх біль... Довідалася про тварин-мешканців , які повернулися у зону відчудження яких вполювала фото-пастка. Рекомендую всім друзям і користувачам дитячої бібліотеки прочитати Коротку історію Чорнобильської катастрофи.
Учениця 6-А класу Рахівської ЗЗСО №1 Александрова Ольга
Немає коментарів:
Дописати коментар