«На шлях я вийшла ранньою весною…» літературна година

                                              Чи знаєте ви, хто така Леся Українка?

     Ось вона дивиться на нас своїми світлими, мужніми очима. Вона поетеса, жінка, котрій було властиве все людське і звичайне. Леся Українка мала в серці те, що «не вмирає», - почуття гордості за свою землю, свій народ, свій рід.

Три великі світила сяють в небі України. Три генії українського народу прославили Україну на весь світ: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Такі особистості з'являються, можливо, раз на сотні літ, але їхні зорі світять вічно на небосхилі нашої історії.

Сьогодні ми вшановуємо пам'ять Лесі Українки, якій вдячні за солодкі й п'янкі чари любові до українського слова, до рідної землі. 

    За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський і культурний діяч. У Лесі було двоє братів - Михайло, Микола, три сестри - Ольга, Оксана. Ізидора. Сестра Лесі Ольга згадує: «Зо всіх нас шістьох дітей Леся найбільше була схожа на батька і вродою, і вдачею... Вони обоє були лагідні та добрі. Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з великою силою волі. В Лесі і батька була одна спільна, надзвичайно цінна риса: вони високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини, і завжди поводились так, щоб не ображати, не принижувати тої гідності». Найбільше Леся гралася зі старшим братом Михайлом, їх навіть називали одним ім'ям — «Мишолосія». Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди, умовно мандрували до далеких країн, до диких людей. Зростали діти серед чудової волинської природи з синіми плесами озер і предковічними сосновими борами.

Батьки Лесі багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її освіту. Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя. У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість років – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли Лесі було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія».

З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя. Леся була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною.

          «Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики».

Ще одне захоплення Лесі – народна пісня. Леся швидко запам’ятовувала народні пісні, гарно співала. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

Зі спогадів сестри Ольги Косач: «Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і застудилася… Скоро по тому у неї почала боліти права нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю». У листі до бабусі Леся пише: «Я ніколи не буваю здорова, бо завше рука болить. Перш я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу. Я дуже слаба, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші».

         Минав час. Коли дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім Українка. Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна Леся Українка.

         Оптимізмом віє від її поезії, жагою до життя. Тоді Леся ще не певна, що своїм словом здійснить подвиг незрівнянно вищий, ніж могла досягти практичною діяльністю.

         Лесина хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося заволодіти її душею і розумом.

 Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.

         В особистому житті Лесі Українки було багато страждань. Познайомилися з Сергієм Мержинським у липні 1897 р. в Криму. Їх поєднала чуйність до всього прекрасного, гармонія і краса душ, спільна праця, мрії, навіть хвороба. Останні роки короткого життя Сергія Мержинського були осяяні світлом прекрасної дружби і ніжної турботи друга-поетеси Лесі Українки. Рядки листів Лариси Петрівни звучать невимовною тугою за близькою людиною.

1 серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі перестало битися серце Лесі. Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

         Леся - неповторна, її життя - це подвиг митця, один з тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, роблять її зіркою в очах прийдешніх поколінь.

Леся Українка – це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: «В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю». Видатні поети ніколи не полишають нас. З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя. Нам потрібно вчитись Лесиному терпінню, любові до людини, вміти допомагати тому, хто страждає, чекає від нас милосердя І доброти.

Горить, палає на світі вогонь Лесиних пісень, освітлює наші душі, робить їх чистішими, добрішими, п'ючи живу воду із Лесиних джерел вчилося в неї життєвої мудрості, гідності і правоти. Будуть відходити віки, будуть приходити віки…а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські, в надії людей, бо допоки живе надія – живий і народ. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі.

Головна мета заходу: Розширити знання учнів про життя і творчість Лесі Українки; зацікавити читанням її творів; розвивати творчу уяву, словниковий запас учнів; виховувати любов до рідної землі, інтерес до поетичного слова.

 Підготувати літературну годину допомогли: вчитель початкових класів ЗОШ№1 - Шорбан Марія Іванівна та її вихованці учні 4-А класу, які читали врші Лесі Українки.

 Огляд творів  провела бібліотекар відділу обслуговування 1-4 класів - Ворохта Галина.